Showing posts sorted by relevance for query H.G. Wells. Sort by date Show all posts
Showing posts sorted by relevance for query H.G. Wells. Sort by date Show all posts

Monday, August 2, 2021

The Island of Doctor Moreau by H.G. Wells lyrics

The Island of Doctor Moreau

H.G. Wells

GENRE
X. ЛЮДСЬКИЙ КРИК

Наближаючись до хатини, я побачив, що то світилося у відчинених дверях моєї кімнати. Я почув голос Монтгомері з темряви:

- Прендіку!

Я біг далі. Незабаром Монтгомері гукнув мене знову, і я відповів кволим голосом!

- Е-гей!

Через якусь хвилину, хитаючись, я добіг до нього.

- Де ви були? - запитав він, утримуючи мене рукою на віддалі так, щоб світло з дверей било мені просто в обличчя. - Ми обидва так заклопоталися, що оце тільки півгодини, як згадали про вас.

Він завів мене до кімнати й посадив у шезлонг. На мить світло зовсім засліпило мене.

- Ми й гадки не мали, що ви підете обстежувати острів, не попередивши нас, - сказав він. - Я вже занепокоївся... Але... Що з вами?.. Слухайте...

Я був зовсім знесилений, і голова моя впала на груди. Він дав мені коньяку і, здається, зробив це не без внутрішнього задоволення.

- Ради Бога, - промовив я, - замкніть двері.

- Ви, певно, зустріли якесь із наших чудес? - запитав Монтгомері.

Він замкнув двері й знову підійшов до мене. Ні про що більше не питаючи, він дав мені ще трохи коньяку з водою і змусив поїсти. Я був зовсім виснажений. Він якось невиразно сказав, що забув, мовляв, попередити мене, й у двох словах запитав, коли я вийшов звідси та що я побачив. Відповідав я також небагатослівно, короткими, уривистими фразами.

- Скажіть мені, що воно все це означає? - запитав я мало не в істериці.

- Нічого надзвичайно страшного, - відповів він, - однак я гадаю, що на сьогодні вам і цього досить.

Раптом болісно завила пума. Монтгомері стиха вилаявся:

- Хай мене грім поб'є, якщо це місце не таке ж паскудне, як і Гауер-стріт із його котами.

- Монтгомері, - запитав я, - що то за істота переслідувала мене - тварина це чи людина?

- Якщо ви зараз не ляжете спати, - сказав він замість відповіді, - то назавтра й зовсім збожеволієте.

Я став навпроти нього.

- Що то за істота переслідувала мене? - повторив я своє запитання.

Він якось дивно глянув на мене, скрививши рота. Його очі, які за хвилину перед цим жваво блищали, нараз пригасли.

- Коли судити з вашої розповіді, - сказав він, - то це, мабуть, була примара.

Мене охопив порив шаленої люті, що так само швидко спав, як і виник. Знову сівши у шезлонг, я затис руками чоло. Пума завила ще раз.

Монтгомері підійшов до мене ззаду і поклав на плече руку.

- Ось вислухайте мене, Прендіку, - почав він. - Я не мав ніякого бажання брати вас на цей ідіотський острів. Але справи, голубе, не такі вже й погані, як вам здається. У вас розходилися нерви, ото й усе. Зважте на мою пораду і випийте снодійного. А це, - він кивнув у бік загорожі, - триватиме ще кілька годин. Вам просто слід заснути, інакше я ні за що не відповідаю.

Я мовчав. Схиливши голову, я затулив руками обличчя. Незабаром Монтгомері приніс маленьку склянку з якоюсь темною рідиною і дав мені її випити. Я слухняно проковтнув рідину, і він допоміг мені залізти в гамак.

Коли я прокинувся, був уже ясний день. Якусь годину я лежав нерухомо й дивився в стелю. Сволоки, як я помітив, було зроблено з корабельного дерева. Тоді я повернув голову і побачив, що на столі вже стоїть мій сніданок. Відчувши голод, я почав вилазити з гамака, але той, ласкаво випередивши мої наміри, перевернувся і викинув мене на підлогу. Я впав на всі чотири.

Піднявшись, я сів до столу. Голова моя обважніла, в пам'яті поставали невиразні спомини нічних пригод. Крізь незасклене віконце до кімнати віяв вранішній вітерець; свіже повітря та їжа викликали в мене почуття фізичного вдоволення. Несподівано за моєю спиною відчинилися двері, що виходять у двір. Я обернувся й побачив Монтгомері.

- Чи все гаразд? - запитав він. - Мені дуже ніколи. Він відразу ж і причинив двері, але згодом я помітив, що він забув їх замкнути.

Тоді я пригадав, який вираз на обличчі був у нього ввечері, і все, що трапилося перед тим, ожило в моїй пам'яті. Повертаючись думками до пережитого жаху, я знову почув крик. Але це вже був крик не пуми.

Я відклав шматок, що ніс до рота, і прислухався. В глибокій тиші чути було тільки подих легкого вітерця. Я подумав, що це мені вчулося.

Невдовзі я знову взявся до їжі, все так само пильно прислухаючись. Незабаром почувся новий крик, але дуже слабкий і тихий. У мене аж наче кров застигла в жилах. Крик цей приголомшив мене більше за всі інші звуки, які я чув тут раніше. Тепер уже не могло бути ніякого сумніву, що то був за звук, звідки він брався: це був стогін, що переривався риданням і болісним важким зітханням. Тварина не могла так стогнати. Це була мука людської істоти!

Збагнувши весь цей жах, я зірвався на ноги й одним стрибком перетнув кімнату; вхопившись за ручку дверей, що вели в двір, я відчинив їх навстіж.

- Прендіку, стійте! - зненацька звідкілясь вихопився Монтгомері.

Зляканий шотландський хорт загарчав і загавкав. У мисці була кров, свіжа, темно-червона і воднораз яскрава. Я почув своєрідний запах карболової кислоти. Далі крізь відчинені двері в напівтіні виднілося щось, прив'язане до верстака. Воно було все пошматоване, у крові, обмотане бинтами. Раптом, заслонивши це видовище, показалася сива й страшна голова старого Моро.

Він ухопив мене закривавленою рукою за плече і, піднявши, як малу дитину, люто жбурнув назад до кімнати. Я на весь зріст простягся на підлозі. Двері грюкнули і сховали від мене його розпалене гнівом лице. Тоді я почув, як крутнули ключем у замку, і щось докірливо промовив Монтгомері.

- Зруйнувати працю всього життя! - донісся голос Моро.

- Він же не розуміє, - відповів Монтгомері. Він сказав іще щось, та я вже не розібрав.

- Я не маю часу, - озвався Моро.

Далі я вже не міг розчути. Я підвівся і стояв, весь тремтячи, а в голові у мене було повно найжахливіших припущень. «Чи ж то можлива, - думав я, - така страхітлива річ, як вівісекція людини?» Ця думка майнула, наче блискавка на буряному небі. І раптом мій затьмарений жахом розум пройнявся передчуттям неймовірної небезпеки.

Others songs from the artist

The Island of Doctor MoreauH.G. Wells

Tuesday, June 8, 2021

The Island of Doctor Moreau by H.G. Wells lyrics

The Island of Doctor Moreau

H.G. Wells

GENRE
II. ЛЮДИНА НІЗВІДКИ

Каюта, в якій я опинився, була маленька й досить-таки занехаяна. Якийсь білявий, середнього віку чоловік із солом'яно-жовтими вусами й обвислою нижньою губою сидів поруч, тримаючи мою руку. Добру хвилину ми мовчки й зосереджено дивилися один на одного. Очі він мав водяні й сірі, навдивовижу позбавлені будь-якого виразу.

Згори почувся такий звук, ніби хтось там ударив по залізному ліжкові, а далі глухо й люто заричала якась велика звірина. Чоловік, що сидів біля мене, відразу ж заговорив.

Він повторив своє запитання:

- Як ви себе почуваєте?

Пригадую, я відповів, що почуваю себе добре. Я не міг тільки добрати, яким чином опинився тут. Певне, він прочитав це запитання з мого обличчя, бо я сам свого голосу не чув.

- Вас, уже безнадійного, підібрали в човні з «Леді Вейн». На борту човна була кров.

Цієї ж миті погляд мій зупинився на моїй руці. Вона була така худа, що скидалася на шкіряну торбу, в якій теліпаються кістки. Дивлячись на неї, я враз пригадав усе, що сталося в човні.

- Випийте оце, - сказав незнайомець, подаючи мені якусь холодну червону рідину, що смаком нагадувала кров. Я одразу відчув себе краще.

- Маєте щастя, - додав він, - що потрапили на судно, де є лікар. - Мова у нього була якась булькотлива, з помітною шепелявістю.

- А що це за судно? - повільно запитав я охриплим від довгої мовчанки голосом.

- Це невеличка торговельна шхуна, що йде з Аріки до Кальяо. Звідки вона взагалі взялася - я не допитувався. Певно, що з країни вроджених йолопів, не інакше! А сам я - пасажир із Аріки. Той дурень, що володіє судном, - він же й капітан, на ймення Девіс, - загубив свої капітанські права, чи щось таке. З усіх безглуздих наймень він не спромігся вибрати своєму суднові нічого ліпшого від «Іпекакуани». Проте, коли море спокійне, ця лушпайка йде не так-то й погано.

Раптом згори знову долинув якийсь шум - гарчання тварини разом із людським голосом. Потім хтось вигукнув: «Нема погибелі на цього бовдура!» - і все затихло.
- Ви були за крок від смерті, - провадив мій співрозмовник. - Вам би таки й настав кінець, якби я не вприснув дечого. Відчуваєте біль в руках? Це від ін'єкції. Ви майже тридцять годин лежали непритомний.

Я впав у важку задуму, коли це думки мої перервав гавкіт собак.

- Чи не можна б чогось попоїсти? - запитав я.

- Можете дякувати мені, - відповів незнайомець. - Я вже звелів підсмажити вам баранини.

- Ото гаразд, - сказав я. - Я охоче поїм.

- Так, але... - Хвилину повагавшись, він додав: - Але мені цікаво дізнатися, яким же це чином ви опинилися в човні один?

Мені видалося, що в очах у нього промайнула тінь підозри.

- Оте ще мені кляте гавкання! - раптом вигукнув він і миттю вискочив із каюти.

Я чув, як він сердито сперечався з кимось, а той відповідав йому щось незрозуміле. Здається, там дійшло аж до бійки, хоча я не певен, що мій слух не підводить мене. Нагримавши по тому ще й на собак, мій співбесідник повернувся до каюти.

- Отже, - промовив він з порога, - щойно ви почали розповідати мені свою пригоду.

Я сказав, що звуть мене Едвард Прендік і що я захоплююся природничими науками, скрашуючи таким чином безбарвність свого досить заможного життя. Це його помітно зацікавило.

- Колись і я в університеті студіював усілякі науки, вивчав біологію, писав щось про яєчники хробаків, про травні органи слимаків і таке інше. Господи! Вже десять літ пролетіло відтоді!.. Але ж розповідайте далі, розкажіть, як ви опинилися в човні.

Я ще був страшенно кволий і через це свої поневіряння виклав у небагатьох словах, але він, очевидячки, був задоволений з моєї розповіді. І коли я дійшов кінця, він повернувся до розмови про свої природничі студії та праці з біології. Він докладно розпитував про Тотенгем-Кортроуд і про Гауер-стріт.
- А Каплатці - чи ще й досі він у моді? О, який же то був розкішний мюзик-хол!

Мабуть, він був посереднім студентом-медиком, бо одразу ж перевів розмову на танцюльки, розповівши мені при тім про деякі епізоди зі свого життя.

- І все це я облишив десять років тому! Яке то все було чудове! Тільки сам я був тоді зелений та дурний. Вичерпався, ледве сягнувши двадцяти літ... Тепер уже не те... Стривайте-но, я ж повинен зазирнути на кухню до того осла-кока, поглянути, що він там робить із вашою бараниною.

Згори знову несподівано почулося гарчання, і було воно таке дике, аж я здригнувся.

- Що це таке? - гукнув я до співрозмовника, та двері за ним уже зачинилися.

Незабаром він повернувся, несучи смажену баранину. її запах розпалив у мене такий апетит, що я відразу ж забув про те гарчання.

Цілу добу я тільки спав та їв і під кінець уже так набрався сили, що міг встати з ліжка і підійти до ілюмінатора. Я побачив, як, мирно влягаючись, перекочувалися на морі важкі зелені вали. Шхуна, очевидно, мчала за вітром. В цей час зайшов до каюти Монтгомері, - так звали мого співрозмовника. Я попросив у нього що-небудь одягти. Він сказав, що ту одежу, в якій мене підібрано, нібито викинули за борт, і дав мені дещо зі свого вбрання, зшитого з грубого полотна. Але воно висіло на мені, бо Монтгомері був значно вищий і кремезніший.

Між іншим, він сказав, що капітан зараз п'яний як чіп і сидить у себе в каюті. Одягаючись, я розпитував у нього, яким курсом прямує наше судно. Він відповів, що воно йде на Гаваї, але по дорозі має висадити його.

- Де? - запитав я.

- На острові... Там, де я живу. Наскільки я знаю, цей острів не має назви.

Він глянув на мене. Його нижня губа обвисла, а погляд від несподіванки став якийсь розгублений. Я здогадався, що він хоче уникнути моїх розпитувань, і з обачності вирішив більше цієї теми не торкатися.

Related songs

Lie to MeAxewitch The ThiefRaphael Gimenes Tu méritesDerek Jones Slime26AR CuartoChaloBigg, Machuca, El Galacticow, Arenaa, White Tiiger, Joney the Unic P.O.PThe Young Professionals Лучше брать двух O.Cloque Tennessee HillsMark Henes Happening AgainMaxwell Farrington & Le SuperHomard Louis v, menina lindaSidoka

Without Me by KIDZ BOP Kids lyrics

Without Me ...